Олена Савченко думала, що її весільна подорож на яхті стане початком найщасливішого періоду життя. Але на четвертий день круїзу звичайна морська хвороба відкрила перед нею правду, якої вона не могла уявити.
Їй стало настільки погано, що Андрій сам відвів її до каюти, допоміг лягти та простягнув дві білі таблетки.
— Від морської хвороби, люба, — тихо сказав він.
Він поцілував її в чоло, переконався, що вона проковтнула ліки, і вийшов.
За кілька хвилин Олена відчула, що тіло ніби стає важчим. Її почало хилити до ліжка так сильно, що навіть піднятися здавалося неможливим.
Але вона згадала про телефон.
Він залишився на верхній палубі. Через нього вона мала зв’язок із лікарнею, де перебувала її мама. Якщо мама зателефонує, вона повинна відповісти.
Олена змусила себе встати.
Тримаючись за дерев’яну обшивку стін, вона повільно рушила до сходів. Коли дійшла до переходу між палубами, сили майже зникли.
Саме тоді знизу вона почула дзвін келихів.
А потім голос Віктора, її свекра.
— Як у тебе з дозуванням, Андрію?
Олена завмерла.
Вона почула відповідь чоловіка.
— Не переживай, тату. По дві таблетки щовечора. І ще трохи додаю їй у суп. До півночі вона вже навіть очі відкрити не зможе.
У голові промайнула одна думка.
Що саме вона приймала?
Потім пролунали слова, від яких у неї перехопило подих.
— Значить, сьогодні? — запитала Ірина, її свекруха.
— Сьогодні, — спокійно відповів Андрій. — Після опівночі погода зіпсується, команда піде всередину. Близько другої я виведу її на корму. Скажу, що свіже повітря допоможе. Один поштовх — і все. Коли її оголосять зниклою в морі, я отримаю доступ до її 300 мільйонів доларів на офшорних рахунках.
Олена міцніше вчепилася в поручень.
Вони не просто хотіли її позбутися.
Вони вже обговорювали, як забрати її гроші.
Але далі вона почула ще страшніше.
Андрій говорив про її батьків.
Він згадав їхню майбутню поїздку в гори та “випадковість” на слизькій дорозі з проблемами з гальмами.
Її родину вони обговорювали так, ніби складали список справ.
На яхті її батька.
Із його шампанським у келихах.
Святкуючи те, що ще не сталося.
Олена відчула, як ліки діють усе сильніше. Краї зору почали темніти, але вона розуміла одне: вони не повинні знати, що вона все почула.
До телефону на верхній палубі вона вже не дійшла б.
Тому вона повернулася до каюти.
Повільно. Через біль у тілі. Через слабкість. Через страх.
У кімнаті вона побачила внутрішній телефон яхти.
І зробила не той дзвінок, якого від неї чекали.
Вона не подзвонила батькам.
Не написала Андрію.
Не почала кричати в коридорі.
Вона набрала капітана.
— Це Олена Савченко. Мені дали невідомі таблетки. Я щойно почула, як мій чоловік, його батько та мати говорили, що близько другої ночі він виведе мене на корму і скине в море. Вони також говорили про моїх батьків. Будь ласка, не попереджайте їх, що я знаю.
Відповідь була спокійною.
— Ви зараз одна?
— Так.
— Замкніть двері. Більше нічого не їжте й не пийте. Я йду до вас.
Олена поклала слухавку.
До другої години залишалося менше трьох годин.
У ванній вона облила обличчя холодною водою, потім знайшла упаковку таблеток, яку Андрій залишив біля косметички, і сховала її.
Через кілька хвилин у двері постукали.
Три короткі удари.
Капітан увійшов сам і одразу зачинив двері.
Олена розповіла все: про таблетки, суп, план біля корми, гроші та загрозу її батькам.
Вона дістала білий блістер із кишені халата.
Її руки тремтіли.
Але вона все одно простягнула його капітану.
І саме в цей момент ситуація змінилася.
Капітан одразу прибрав упаковку в окремий пакет і сказав, що до з’ясування обставин Олена не залишиться з Андрієм наодинці.
Її перевели в інше приміщення, куди чоловік не мав вільного доступу.
О 1:47 внутрішній телефон знову задзвонив.
Це був Андрій.
Він упевнено сказав капітану, що дружина нібито спить, і близько другої йому потрібно буде вивести її на корму “подихати свіжим повітрям”.
Олена чула кожне слово.
Капітан поставив лише одне питання.
— Чому саме о другій?
Андрій замовк лише на мить.
— Бо їй зазвичай гірше вночі.
За кілька хвилин з’явився Віктор.
Він вимагав не втручатися у “сімейну справу” і випадково видав, що через зміну плану вони можуть “не встигнути до шторму”.
Тоді Олена вийшла із сусідньої кімнати.
Андрій побачив її.
Вона стояла перед ним одягнена, при свідомості й поруч із капітаном.
Він зрозумів, що його план більше не належить йому.
— Ти все чула? — прошепотів він.
Олена не відповіла.
Капітан попросив показати, які саме таблетки Андрій давав їй від морської хвороби.
Чоловік повільно дістав із кишені другий блістер.
І поклав його на стіл.
Але це був лише початок розкриття правди, яка мала показати, хто насправді стояв за цим планом і чому.
