Сергій забрав сумку доньки з ліками й поставив її біля дверей батьківського дому. Олена ще тримала руку обережно, ніби будь-який зайвий рух міг повернути той самий біль, який вона відчувала після операції. Вона думала, що найважчим було пережити пожежу. Але виявилося, що іноді вогонь залишає не тільки сліди на шкірі.
Через тиждень після того, як вона поїхала від Андрія, він сам прийшов до батьківського будинку. Не з квітами. Не з вибаченнями. Не з питанням про її стан.
Він просто сказав:
— Нам треба поговорити.
Олена сіла повільно, притримуючи перев’язану руку. Поруч були її батьки, але вона не хотіла, щоб хтось говорив за неї. Чотири місяці тому вона сама зробила вибір за двох.
Вона повернулася у палаючий будинок.
Тепер настав час почути вибір Андрія.
— Говори, — тихо відповіла вона.
Андрій кілька секунд дивився на підлогу, а потім підняв очі.
— Я хочу розлучення.
Ці слова прозвучали спокійно. Майже буденно.
Але для Олени це був момент, коли людина, яку вона витягла з вогню, вирішила залишити її тоді, коли вона сама ще проходила через наслідки того порятунку.
Усе почалося чотири місяці тому.
Тієї ночі Андрій повернувся додому після зустрічі з друзями. Він був стомлений і заснув у гостьовій кімнаті. Під ранок через несправність електрики в орендованому будинку виникла пожежа.
Олена першою прокинулася від запаху диму.
Вона встигла вибратися назовні й викликати рятувальників. Але тоді зрозуміла, що Андрія поруч немає.
Сусіди кричали їй не повертатися.
Вона не послухала.
Олена зайшла назад у будинок через дим, знайшла чоловіка непритомним і потягнула його до виходу. У той момент вона не думала про себе. Не думала про біль. Не думала про те, що може втратити власне життя.
Вона думала тільки про нього.
Полум’я обпекло ліву сторону її обличчя, шию та руку. Андрій отримав отруєння димом і кілька незначних травм.
Після пожежі він сидів біля її лікарняного ліжка і плакав.
— Ти врятувала мені життя. Я буду поруч після кожної операції, — сказав він тоді.
Перший місяць він справді був поруч.
Він приносив речі. Сидів біля неї. Допомагав після процедур.
А потім щось змінилося.
Спочатку він перестав її обіймати.
Потім почав спати в іншій кімнаті.
Потім з’явилися відрядження.
Телефонні дзвінки за зачиненими дверима.
Причини, чому він не може бути вдома.
Олена намагалася переконати себе, що він просто не справляється. Що йому важко бачити її після травм. Що кожна людина переживає страх по-своєму.
Вона навіть виправдовувала його батьків.
Галина та Віктор раніше називали її красунею-невісткою. Після пожежі вони стали приходити все рідше. Олена думала, що їм боляче дивитися на зміни в її зовнішності.
Але в той вечір усе стало зрозуміло.
Після операції, яка тривала понад сім годин, Олена повернулася додому. Вона ще була слабкою, але хотіла зробити для Андрія щось звичайне.
Вона приготувала його улюблену вечерю.
Хотіла хоча б один вечір, коли вони сидітимуть навпроти одне одного так, як раніше.
Андрій прийшов додому у костюмі.
Побачив стіл.
Нічого не сказав.
Пішов до спальні.
Через кілька хвилин Олена почула звук валізи.
— Куди ти? — запитала вона.
— У відрядження. На тиждень.
У цей момент його телефон завібрував. Андрій одразу вимкнув звук.
Він навіть не подивився на екран.
— Лікар сказав, що мене поки не можна залишати саму, — сказала Олена.
— Подзвони батькам. Вони ж приходять.
Для нього це були просто слова.
Для неї — доказ того, що вона залишилася сама.
Вона запитала прямо:
— У тебе хтось є?
Андрій затримався лише на мить.
— Ти все вигадуєш, бо занадто довго сидиш удома.
Потім він пішов.
Олена не побігла за ним.
Вперше за чотири місяці вона не намагалася втримати людину, яка сама віддалялася.
Вона подзвонила батькові.
Сергій приїхав, побачив накритий стіл і мовчки взяв її сумку.
— Збирай ліки. Ти їдеш додому.
Того дня слово «дім» для Олени змінило значення.
Раніше це було місце, де вона чекала Андрія.
Тепер це було місце, де її чекали.
Але Андрій прийшов не для того, щоб повернути її.
Він прийшов поставити крапку.
— Я хочу розлучення, — повторив він.
Олена довго дивилася на нього.
Колись вона ризикувала життям заради цього чоловіка.
Тепер вона мала вирішити, чи дозволить йому забрати ще й останню частину її довіри.
— Чому зараз? — запитала вона.
Андрій почав говорити про втому. Про те, що все змінилося. Про те, що він більше не бачить їхнього майбутнього.
Але Олена вже чула не слова.
Вона бачила, як легко він говорив про кінець після того, як вона боролася за його початок.
Вона ще не знала всієї правди.
Не знала, хто кілька тижнів телефонував йому.
Не знала, чому його батьки раптом перестали приходити.
І не знала, що його рішення залишити її було пов’язане не тільки зі страхом перед змінами після пожежі.
Того дня Андрій думав, що контролює розмову.
Але він не врахував одного.
Олена вже пережила найстрашніший момент свого життя.
Вона зайшла у вогонь.
І тепер вона більше не боялася правди.
